Українці Сьогодні

І тут Марта зрозуміла, що вона відчуває. Виявляється, бути святою дуже втомлює. Потрібно постійно тримати лице, контролювати рівень чужої провини, дозувати докори. Потрібно бути моральним компасом для дорослого чоловіка. А Марта втомилася працювати компасом. Вона звільнилася від цієї ролі. — Ти мене виженеш? — тихо запитав Олег. В його очах читалася паніка дитини, яка загубилася в натовпі. — Навіщо? — щиро здивувалася Марта. — Живи. Квартира спільна. Кімнат три, місця вистачить. Тільки, Олеже… Марта відклала бутерброд і подивилася йому просто у вічі. Спокійно, без того самого значення, яке він так боявся. — Обідів більше не буде. І вечерь також. І випраних сорочок. Я тепер готую лише на себе. І перу теж. А ти сам. Ти ж доросла людина, впораєшся. І, будь ласка, якщо в тебе будуть гості… змінюй постільну білизну. Я не хочу перетинатися в коридорі, це незручно

— Не дивись на мене так, Марто. Ну, скажи хоч слово! Боже, це просто

Життєві історії 0

Мої доньки, Злата та Ярина, обидві працюють, займаються своєю кар’єрою, особистим життям, зустрічаються з подругами та колегами. Іноді вони вирушають зі своїми чоловіками у невеликі подорожі, щоб відновити стосунки та побути наодинці. А я постійно сиджу з онуками: щовихідних, під час літніх канікул, а також щоразу, коли мої діти хочуть відпочити, вони привозять онуків до мене без попередження. Здавалося б, мені весело з ними, і я навіть не маю часу старіти. Але іноді мене охоплює якийсь відчай. Але не знаю, як дітям сказати про це, щоб і від мене не відвернулися на старості років

Усе своє свідоме життя я присвятила своїм дітям, моїм дорогим і улюбленим донькам. Чоловік

Життєві історії 0

Невістка сиділа, зіщулившись, ніби намагалася стати якомога меншою, непомітнішою. Неначе це вона, а не Максим, була винна у краху їхнього восьмирічного шлюбу. — Софіє, — покликала свекруха. Невістка здригнулася і підвела очі. — Скільки років ви одружені? — Вісім років, — прошепотіла вона. — І як Максим ставився до тебе весь цей час? Софія розгублено кліпнула, не розуміючи, до чого це питання. Але відповіла: — Добре. Звичайно, були і сварки, але загалом — нормально. Я завжди намагалася бути хорошою дружиною, підтримувала його кар’єру. — А він намагався бути гідним чоловіком? — прямо запитала Галина Петрівна, не дивлячись на сина

Коли Галина Петрівна, жінка з витонченою поставою та поглядом, у якому читався довгий життєвий

Життєві історії 0

Як тільки родичі дізналися, що Дарина купила собі дім в Одеській області біля моря, стали їй телефонувати, як ніколи, часто. Мовляв, часи важкі, тривожно, грошей зовсім немає, а дітей хочеться відвезти на відпочинок. Дарина шкодувала усіх, запрошувала до себе, гарно зустрічала, багато готувала і пригощала рідних людей. І все було добре у неї аж до тих пір, поки не закінчилися гроші, які відкладала чимало літ

— Мама знову запросила родичів! Скільки ж це може тривати? — обурено вигукнув Кирило.

Життєві історії 0

Бабуся сиділа у почесному кріслі. Артем уже обіймав її, щось радісно розповідаючи. — Доброго дня, бабусю, — сказала я. — З ювілеєм тебе. Простягла квіти. Бабуся взяла букет. Подивилася на мене довгим, уважним поглядом. — Дякую, Оксано. Голос холодний, стриманий. Ім’я — повне. Не «Оксаночка», не «Оксанка». Просто Оксана. — Я купила торт. Твій улюблений «Наполеон». — Постав на стіл. Я поставила коробку з тортом на святковий стіл, заставлений наїдками. Сергій підійшов до мене, його обличчя було невдоволеним: — Чому ти приїхала? Мама ж просила. — Це ювілей моєї бабусі, Сергію. — Ти все ускладнюєш, сестро. — Я? Це я ускладнюю

— На ювілей запросили всіх, окрім тебе, — сухо повідомив мій брат у сімейному

Життєві історії 0

За тиждень подруга написала мені повідомлення: «Злато, йдемо у цю суботу до того нового ресторану? Я чула, там неймовірний інтер’єр, можна зробити класні фотографії для соцмереж». Я відповіла спокійно і дуже чітко: «Можна. Але кожен платить за себе. Я планую замовити тільки чай. З мене дорогі десерти — більше ніколи». Відповідь надійшла за хвилину: «Тоді я не зможу піти. У мене інші плани. Вибач». І все стало кришталево ясно. Вона не хотіла дружби, спілкування чи моєї підтримки. Вона хотіла зручного фінансового «підстрахування». І якщо ним могла бути я — чудово. Якщо ні — то й зустрічатись не було сенсу. Я закрила чат і зненацька відчула величезне полегшення

— Ти заплатиш за мене, так? Ти ж розумієш мої обставини… — Галина нахилилася

Життєві історії 0

Тридцять першого грудня квартира Марії Степанівни була повна гостей. Стіл був накритий щедро — звісно, за кошти Лариси, яка переказала свекрусі гроші на продукти тиждень тому. Олена була у новій сукні, Сергій вже встиг трохи випити, а Софійка сиділа з нетерплячим виразом обличчя, чекаючи на «головну подію». — Ну! Де ж? — не витримала Олена, коли годинник пробив північ. — Ларисо, ти ж принесла подарунки? Марія Степанівна сяяла, як щойно відполірований самовар. Вона по-господарськи оглянула великі, гарно упаковані пакунки, які Лариса поставила біля ялинки. — Давайте, давайте розбирати! Ларисочка в нас цього року не поскупилася, справжня Снігуронька! Богдан підштовхнув дружину: — Давай, Ларис, вручай. Лариса підвелася. На ній була елегантна червона сукня, яку вона купила вчора, замість того, щоб заплатити за комуналку свекрухи. Вона виглядала впевненою і рішучою серед цих людей, які чекали на її щедрість

— А ти перелік бачила? Там немає нічого космічного, Ларисо! Тільки найпотрібніше для найближчих!

Життєві історії 0

Ігор набирав номер матері знову і знову. Щоразу у відповідь чув холодне, незмінне повідомлення: «Номер, який ви набираєте, більше не обслуговується». Він не дзвонив їй два роки. Два роки тому дружина, Олена, поставила його перед вибором: або вона, або мати. І Ігор, прагнучи зберегти свою молоду сім’ю та уникнути постійних драм, обрав дружину. — Номер, який ви набираєте, більше не обслуговується. Ігоря скувало. Під його світло-блакитною робочою сорочкою виступив холодний піт. Він сидів на лавці у невеликому сквері неподалік від офісного центру. Повз пропливав гомінкий натовп студентів, чиї безтурботні голоси здавалися йому чужими і нестерпно далекими. Ігор глянув на них, ніби не розумів, хто він, де знаходиться і навіщо взагалі це все: життя, сміх, радість

Ігор набирав номер матері знову і знову. Щоразу у відповідь чув холодне, незмінне повідомлення:

Життєві історії 0

Я тут усе прорахував, — почав Андрій, не дивлячись на дружину. — З понеділка переходимо на роздільний бюджет. Ти ж не працюєш, цілий день вдома. Тому я даватиму тобі фіксовану щомісячну суму на тебе і Софійку: на продукти, одяг, доччині гуртки, твій транспорт. А рештою розпоряджаюся сам. Хочу бачити, куди йдуть мої кошти, розумієш? Тепер я купуватиму собі окремо, чітко контролюючи свої витрати. Нічого особистого, суто раціональний підхід. На обличчі Марії не змінився жоден м’яз. Вона поклала ніж, акуратно витерла руки об рушник, подарунок від свекрухи. Вона подивилася на чоловіка довго — так, що Андрій почав нервово смикати ногою під столом. У її очах не було ані сліз, ані обурення, лише глибоке, майже бездонне розуміння. Це було гірше, ніж будь-який крик. — Добре, — сказала вона

Марія різала помідори. Софійка, їхня семирічна донька, бовтала ногами під столом, занурившись у світ

Життєві історії 0

І що далі? – запитала Ірина, дивлячись у вікно, де дощ посилився, створюючи на склі каламутні водяні струмені. – Ви плануєте будувати спільне життя? – Іро, – Лариса простягла руку через стіл, але Ірина відсмикнула свою, як від вогню. – Ми не планували нічого заздалегідь. Просто зрозуміли, що не можемо одне без одного. І вирішили, що ти маєш знати. – Чесно? – Ірина видала короткий, різкий смішок. – Півроку приховувати, а потім прийти з таким “чесним” зізнанням? Яка несподівана відвертість. – Мені щиро шкода, – очі Лариси наповнились сльозами. – Я ніколи не хотіла тобі болю. Ти моя найкраща подруга. – Була, – відрізала Ірина. – Була. Саме в цей момент у двері знову постукали. Ірина повільно підвелася, відчуваючи, як німіють ноги. На порозі стояла Жанна з винуватою посмішкою. – Привіт! Ох, вибач, що запізнилася. Оксана була на прогулянці з собакою, довелося чекати, – вона замовкла, побачивши вираз обличчя Ірини. – Іро? Що трапилося

Квітень. Звичайний недільний день, що хилиться до вечора. У затишній київській квартирі, де панував